У Facebook тривають дискусії батьків, що виступають за зменшення викладання математики та виключення її з НМТ, та захисниками математики, без якої у сучасному світі нікуди. Бачимо, як накинулися на батьків-скептиків.
А ми дамо трохи контексту, роз’яснення і приховану причину, чому вони так думають. І доведемо, що ви не на тих накинулися.
Справжня причина, чому більшість «критиків математики» виступають за зменшення її частки у школі, — це безпорадність. Безпорадність у ситуації «як забезпечити дитині якісне засвоєння математики».
У кого є гроші — 250–450 грн за заняття — наймають репетиторів. Але часто це потрібно лише для того, щоб підтримати базове засвоєння знань. У кого грошей немає, намагаються самі займатися з дітьми, але це має певну межу: десь у середній школі батьківської бази знань уже не вистачає.
А хтось просто змиряється з тим, що є, і шукає, куди можна спрямувати свій відчай, породжений безпорадністю.
А в чому причина поганого засвоєння математичних знань у школі — не в окремо взятому закладі, а загалом у шкільній системі?
У школах катастрофічно не вистачає вчителів, зокрема з математики, природничих наук та іноземних мов.
Нагадаємо трохи чисел:
У 2023 році 16% вчителів пішли з професії, у сільській місцевості — 22%.
До 2030 року 40% вчителів планують залишити професію.
Причини:
1. Низька оплата праці. У березні 2026 року, за даними Держстату, освіта була найменш оплачуваною сферою — 14 933 грн після оподаткування.
-
Складні умови роботи під час повномасштабної війни: дистанційка, комбіновані формати навчання тощо.
-
Тиск з боку батьків, яким усі завжди винні.
-
Високі трудовитрати на звітність. Через це вчителі перепрацьовують понад норму, за яку отримують гроші.
У результаті кваліфіковані й умотивовані вчителі, які можуть добре навчати, йдуть зі школи: або взагалі залишають професію, або переходять у репетиторство та групові заняття.
Ті, хто ще залишається в школі, умовно діляться на дві категорії:
-
святі люди, сподвижники і просто волонтери, які ставляться до своєї роботи радше як до служіння;
-
слабко кваліфіковані або невмотивовані вчителі, які не хочуть ні вчити, ні напружуватися. Вони знають стан справ у галузі й розуміють, що за них усе одно триматимуться, тому роблять що хочуть.
Справжня проблема в тому, що освіта у нас хронічно недофінансована. Наприклад, порівняно з пенсійною системою. І це проблема не сьогоднішнього і не вчорашнього дня.
Наше улюблене порівняння.
2021 рік:
* витрати на освіту — 324 млрд грн;
* витрати Пенсійного фонду України — 520 млрд грн.
2025 рік:
* витрати на освіту — 394 млрд грн;
* витрати Пенсійного фонду України — 1 трлн 32 млрд грн.
Тобто видатки на освіту у гривнях зросли лише на 21,6%, тоді як видатки на ПФУ — на 98,5%.
Для створення відео на YouTube-каналі «Ціна держави» ми вивчали шкільні системи Кореї, яка має одні з найкращих показників PISA у світі, Фінляндії, що колись була взірцем реформування школи, та Естонії — прикладу трансформації радянської системи в сучасну.
Скрізь реформи починалися зі зміни оплати праці вчителів, коли їхні зарплати ставали вищими за середні по країні. Нагадаємо: у березні «чиста» зарплата освітян становила 14 933 грн, тоді як середня по країні — 23 374 грн.
Це створює надзвичайний попит на професію вчителя. Наприклад, у Фінляндії лише 10–15% абітурієнтів вступають на вчительські спеціальності, що потім забезпечує 95–98% працевлаштування у школі. Оплата праці та складність відбору визначають і високий соціальний статус учителя.
Теорему про те, чому у нас погано з математикою і чому деякі батьки намагаються викинути її з іспитів, доведено.
А тепер вічне питання: що робити?
Є дві опції:
1. Залишити все як є і рухатися за інерцією. Тоді якісна шкільна освіта остаточно стане доступною лише для багатих і заможних — це десь до 20% населення.
- Робити дуже болючі й непопулярні кроки.
Перейдемо до змісту пункту №2. Що можуть включати непопулярні дії?